заклад дошкільної освіти №26
Центр розвитку дитини, м. Суми
Методична робота » Медичний кабінет » Вітряна віспа у дітей особливості та профілактика

Вітряна віспа у дітей особливості та профілактика

18.03.2014   Роздрукувати  

Одним із найпоширеніших інфекційних захворювань у світі серед дітей дошкільного віку є вітряна віспа, яку часто називають просто «вітрянкою». Це інфекційне захворювання за кількістю зареєстрованих випадків поступається лише грипу та іншим гострим респіраторним вірусним інфекціям. Летальність через захворювання на вітряну віспу становить 0,01-0,05%.

Збудником вітряної віспи є вірус Varicella-Zoster, який належить до родини герпес вірусів. За межами організму людини в краплинках слини він може зберігатися протягом 10-15 хвилин, за низьких температур — упродовж кількох місяців. Вірус витримує заморожування до -60° С та нижче, проте за повторного відтавання та заморожування втрачає свої інфекційні властивості. Збудник можна швидко знешкодити під час нагрівання, ультрафіолетового опромінювання та оброблення дезинфікуючими засобами. Він не чутливий до дії антибіотиків.

Після одужання вірус залишається в організмі людини, а саме в нервових вузлах, у неактивному, «сплячому» стані. Під час зниження резистентності організму вірус може активізуватися і спричинити таке захворювання, як оперізувальний лишай.

Особливості поширення захворювання

Джерелом інфекції вітряної віспи є людина, хвора на вітряну віспу або оперізувальний лишай. Ризик бути інфікованим вітряною віспою від хворих на оперізувальний лишай мінімальний, утім дітям, які не хворіли на неї, варто уникати контакту з такими хворими. Механізм передачі збудника вітряної віспи — аерогенний. Шлях передачі захворювання — крапельний.

У хворих на вітряну віспу висип поширюється не лише на шкірі, а й на слизових оболонках дихальних шляхів. Унаслідок руйнування пухирців, локалізованих у глотці, гортані, трахеї, вірус вітряної віспи інтенсивно виділяється у навколишнє середовище разом із краплинками слини та слизу під час розмови, чхання або кашлю. Це основний шлях поширення вірусу. Елементи шкірного висипу також містять вірус, який у разі їх пошкодження може потрапити в повітря і призвести до зараження. Проте такий шлях передачі вірусу відіграє незначну роль у його поширенні.

Слід також зазначити, що вірус вітряної віспи з потоками повітря здатний поширюватися на відносно великі відстані — 20 метрів і більше, з однієї кімнати в іншу і, навіть, з поверху на поверх. Цю властивість вірусу слід ураховувати під час проведення протиепідемічних заходів у дошкільних навчальних закладах. Вірус вітряної віспи, потрапляючи в організм людини, активно розмножується і накопичується в епітеліальних клітинах слизової оболонки верхніх дихальних шляхів. Потім вірус потрапляє у кров і розноситься по всьому організму, переважно до епітеліальних клітин шкіри та слизових оболонок, ураження яких проявляється висипом.

Чутливість дитячого організму до вітряної віспи дуже висока. Після контакту з джерелом інфекції заражаються 95-98% осіб, які не мають специфічного імунітету, тобто раніше не хворіли і не були щеплені. Зазвичай, збудник вітряної віспи уражає саме дітей. Серед загальної кількості осіб, які хворіли на вітряну віспу, діти від народження до чотирнадцяти років становлять 80-90%. Найвищий рівень захворюваності виявляють серед дітей віком від трьох до шести років. Діти перших місяців життя не хворіють на вітряну віспу, якщо в матері є імунітет проти збудника цього захворювання.

Найвищий рівень захворюваності на вітряну віспу спостерігають у зимово-весняний період, що пов̍ язано з тривалим перебуванням дітей у закритих приміщеннях і зниженням опірності їх організму до інфекційних захворювань.

Після перенесеного захворювання в людини формується імунітет, який зберігається протягом усього життя, проте трапляються і повторні випадки захворювання на вітряну віспу.

Клінічна картина вітряної віспи

Інкубаційний період захворювання становить 10-21 день. Хворий стає заразним за два дні до появи клінічних проявів і є джерелом інфекції протягом п'яти днів від моменту появи останніх висипів. Початкових ознак захворювання у дітей часто немає, однак іноді за 1-5 днів до появи висипу можуть спостерігатися:

  • субфебрильна температура тіла;
  • нездужання;
  • в'ялість;
  • неспокій;
  • відсутність апетиту;
  • блювання, пронос (рідше).

На фоні цих ознак, або і без них, з'являється висип. Поява його супроводжується підвищенням температури тіла. Перші елементи висипу можуть з'явитися за нормальної температури тіла. Висип локалізується на обличчі, волосистій частині голови, тулубі та кінцівках. Якщо висип досить інтенсивний, його можна виявити на долонях і підошвах.

Елементи висипу спочатку з'являються у вигляді плям. Вони швидко збільшуються, середня частина їх виступає над поверхнею шкіри, утворюючи папули. Згодом у центрі папул виникають пухирці з прозорим вмістом і тонкою блискучою стінкою. Деякі плями і папули зникають, не доходячи до стадії пухирців. Пухирці мають округлу чи овальну форму і можуть бути різних розмірів, м̍'які на дотик, легко руйнуються. Якщо пухирець проколоти, він швидко спорожнюється, бо має одну камеру. Через один-два дні вміст пухирців стає каламутним, вони підсихають, поступово перетворюючись на щільні бурувато-коричневі кірочки.

За вітряної віспи висип з'являється не одночасно, а хвилеподібно, протягом 2-4 днів. За появи нових елементів висипу часто підвищується температура тіла та свербить шкіра. В окремих випадках пухирці можуть з'явитися до 7-9-го, а зрідка до 14-го дня захворювання. Таке періодичне висипання зумовлює поліморфний характер висипу, тобто наявність на певній ділянці тіла і плям, і папул, і везикул, і кірок. Такий поліморфізм називається псевдо поліморфізмом, бо різноманітні на перший погляд елементи висипу є різними стадіями одного й того самого процесу.

Кірочки найчастіше відшаровуються між 12-м і 22-м днем захворювання. Після відторгнення кірочок можуть залишитися невеликі, округлі, знебарвлені плями з пігментованими краями. Іноді на місці кірочки утворюється рубчик, що найчастіше буває на обличчі. Поява рубчиків може бути спричинена розчухуванням елементів висипу та приєднанням бактеріальної інфекції.

Одночасно з появою висипу на шкірі, або навіть раніше, з'являється висип на слизових оболонках ротової порожнини, глотки, рідше — на кон'юктиві, статевих органах. Характерним елементом висипу на слизових оболонках, як і на шкірі, є пухирець. Пухирців на слизових оболонках зазвичай мало, вони швидко руйнуються, утворюючи поверхневі ерозії, які загоюються протягом 1-2-х днів.

Украй рідко за вітряної віспи може локалізуватися на слизовій оболонці гортані, що проявляється осиплістю голосу, грубим голосним кашлем. Іноді розвивається стеноз гортані.

У переважної більшості хворих на вітряну віспу дітей загальний стан майже не погіршується. Навіть за рясного висипу і високої температури тіла хвора дитина залишається активною. Порушення загального стану можна спостерігати в немовлят або у хворих з дуже великою кількістю елементів висипу. У таких хворих перебіг захворювання супроводжується неспокоєм, відсутністю апетиту, в'ялістю, сонливістю, блюванням, марення і судомами.

В ослаблених дітей раннього віку, особливо на тлі інших інфекційних захворювань, а також у осіб з імунодефіцит ними станами, хвороба може мати тяжкий перебіг і супроводжуватися такими видами висипу, як-от:

  • пустульозний — вміст пухирців нагноюється, утворюються пустули, які підсихають, після відпадання кірок утворюються рубці;
  • бульозний — великі пухирі з каламутним вмістом лопаються і залишають вогкі поверхні;
  • геморагічний — характеризується кров'янистим умістом пухирців, крововиливами на шкірі, тромбоцитопенічною пурпурою;
  • гангренозний — шкіра навколо пухирців відмирає, й утворюються трофічними виразки.

Окрім описаної вище типової форми захворювання, розрізняють такі форми вітряної віспи:

  • атипова, або рудиментарна;
  • абортивна;
  • генералізована, або вісцельрна.

У частини хворих може спостерігатися атипова, або рудиментарна форма вітряної віспи. Вона характеризується появою розеольозно-папульозного висипу з окремими, ледь помітними пухирцями. Водночас температура тіла нормальна, загальний стан не погіршується.

Іноді виявляють абортивну форму, за якої папульозні елементи висипу підсихають, не доходячи до стадії пухирця.

Генералізована, або вісцелярна форма вітряної віспи — найтяжча форма цього захворювання, за якої поряд з типовими змінами шкіри та слизових оболонок уражаються легені, печінка, нирки, підшлункова залоза та інші органи. Перебіг захворювання за цієї форми дуже тяжкий — зі значним підвищенням температури тіла, тяжкою інтоксикацією і досить часто летальним кінцем.

Ускладнення під час перебігу вітряної віспи

Ускладнення від вітряної віспи можуть бути специфічними, тобто зумовленими вірусом, і виникати внаслідок приєднання бактеріальної інфекції.

До найпоширеніших специфічних ускладнень від вітряної віспи належать:

  • енцефаліт;
  • пневмонія;
  • серозний менінгіт;
  • мієліт;
  • нефрит;
  • гепатит;
  • кон'юктивіт;
  • кератит;
  • тромбоцитопенія.

Через вторинне інфікування у хворого на вітряну віспу можуть також виникати абсцеси, флегмони, бульозна стрептодермія, бешихове запалення, стоматит, лімфаденіт, артрит і сепсис.

Діагностика та лікування вітряної віспи

Вітряну віспу діагностують за типовими клінічними симптомами. У разі клінічної діагностики застосовують додаткові методи обстеження. У загальному аналізі крові фіксують лейкопенію, лімфоцитом, нормальну швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ). У разі неврологічних ускладнень досліджують спинномозкову рідину.

Специфічна діагностика полягає у виявленні збудника чи антитіл до нього в крові, вмісті пухирців, спинномозковій рідині тощо. Для цього застосовують імуноферментний аналіз (ІФА), полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР), метод культивування вірусу та інші методи.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров̍ я України «Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей» від 09.07.2004 №354 засобом етіотропної терапії вітряної віспи є ацикловір. Він показаний дітям:

  • з онкогематологічними захворюваннями;
  • які є реципієнтами органів, кісткового мозку;
  • які отримують кортикостероїдні препарати;
  • з вродженими імунодефіцитами;
  • з ВІЛ-інфекцією;
  • з вродженою вітряною віспою;
  • з вітряною віспою, яка ускладнена ураженнями нервової системи, гепатитом, тромбоцитопенією, пневмонією;
  • з тяжкими формами вітряної віспи.

Крім ацикловіру, від вітряної віспи ефективними є такі препарати, як вацикловір, фамцикловір і ганцикловір.

Хворих з легким і середньої тяжкості перебігом вітряної віспи лікують здебільшого вдома. Необхідно забезпечити дотримання дитиною постільного режиму протягом усього періоду захворювання. Годувати її потрібно часто, невеликими порціями. Їжа має бути рідкою або потертою, щоб під час жування та ковтання дитині не було боляче. Хворий має вживати багато рідини — соки, компоти, відвари, морси тощо.

Лікування вітряної віспи передусім спрямоване на профілактику вторинних бактеріальних ускладнень — слід не порушувати цілісності пухирців на шкірі, утримувати в чистоті одяг і постільну білизну дитини. Елементи висипу обробляють 1%-вим розчином перманганату калію. Вважають, що кисень, який вивільнюється з нього, згубно діє на вірус, запобігає приєднанню вторинної інфекції, зменшує свербіж. Якщо елементів висипу небагато його можна обробляти розчином брильянтового зеленого. Не рекомендують його використовувати за інтенсивного висипу, бо існує імовірність виникнення гострого отруєння внаслідок всмоктування розчину через ушкоджену шкіру. Оброблення висипу дає змогу спостерігати подальшу появу його елементів і таким чином визначити день хвороби, коли висип уже не поширюється.

Для профілактики виникнення вторинної бактеріальної інфекції в ротовій порожнині після кожного прийому їжі слід полоскати рот 5%-вим розчином борної кислоти, слабким розчином перманганату калію, розчином фурациліну чи кип'яченою водою.

Призначають також антигістаміння та жарознижувальні засоби.

Профілактика вітряної віспи

В Україні всі випадки захворювання на вітряну віспу підлягають обов̍язковій реєстрації. Своєчасне виявлення та ізоляція хворих є провідним протиепідемічним заходом. Хворих на вітряну віспу ізолюють удома або госпіталізують за клінічними показаннями. Ізоляцію припиняють через п̍'ять днів після появи останнього елементу висипу.

Контактні діти до семи років, які раніше не хворіли на вітряну віспу, протягом 21 дня після контакту з хворим не відвідують дошкільний навчальний заклад. Раннє введення гамма-глобуліну дітям, що перебували в осередку захворювання, зменшує клінічні прояви захворювання.

Для специфічної профілактики вітряної віспи застосовують живу атенуйовану вакцину, проте в Україні планову імунопрофілактику вітряної віспи не проводять. Відповідно до Календаря профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 №595, щеплення проти вітряної віспи належить до щеплень, які проводять за епідемічними показаннями та за станом здоров'я, а також до рекомендованих щеплень.


Розповісти у: facebook В контакте Twitter LiveJournal