заклад дошкільної освіти №26
Центр розвитку дитини, м. Суми
Методична робота » Психолог » Що робити, аби дитина не боялася медичних процедур

Що робити, аби дитина не боялася медичних процедур

14.12.2017   Роздрукувати  

 Підтримувати й співчувати

Моральна підтримка й співчуття – те, чого насамперед потребує дитина за будь-якої медичної маніпуляції. Навіть дорослому легше переносити біль, як фізичний, так і психічний, якщо хтось цей біль з ним розділяє. Декілька теплих слів допоможуть дитині дещо розслабитися. Напри­клад: «Я розумію, що тобі не хочеться, аби я зараз щось робила. Мені також не подобаєть­ся, коли мені роблять уколи (змазують горло)». Важливо пам’ятати, що діти дуже чутливі до нещирості та брехні. Надмірне заспокоюван­ня може спричинити зворотній ефект. Бажано також не вживати медичної термінології та невідомих для дитини слів.

 Говорити правду

Не менш важливою у розмові з дитиною є правдивість ваших слів. Описуйте події простою, зрозумілою мовою. Оскільки брехня може призвести до ще більшого опору наступного разу. Переконуючи дитину, що «буде зовсім не боляче» або «ти навіть не відчуєш», ви свідомо заганяєте дитину у пастку майбутнього розчарування та недовіри. Втрачену довіру дуже складно відновити. Поясніть дитині спокійним доброзичливим тоном: «Укол зроблять швидко, ти відчуєш легкий дотик.

 Не залякувати

Не розповідайте дитині про наслідки відмови від маніпуляцій — не залякуйте. Дитина не стане від цього хоробрішою чи розслабленою Натомість окрім страху, у неї з’являться почуття тривоги та провини. Як наслідок: у такій ситуації в дитини може сформуватися пасивний тип опору. Це відбувається, коли дитині доводиться обирати між страхом болю та страхом наслідків уникання болю. Настає позамежне (охоронне) гальмування нерво­вої системи, нездатної витримати таке психічне навантаження

 З’ясувати причини страху

Спробуйте з’ясувати свідомі причини страху дитини. Інколи діти уявляють, що укол є смертельно небезпечним або шприц може витягнути з них усю кров. Якщо дитина поділиться з вами власними хвилюваннями, подякуйте їй та поставтеся до них серйозно. Запропонуйте найбільш переконливий, показовий приклад, що допоможе розвіяти всі її страхи.

Наприклад, порівняйте об'єм трилітрової банки та шприца. Нехай дитина побачить на власні очі, що вся її кров не зможе вміститись у маленькому шприцові.

Коли процедура закінчиться, занотуйте слова дити­ни для подальшої роботи із запереченнями та стра­хами. Постійно поповнюючи свою «скарбничку страхів», згодом ви зможете витрача­ти менше зусиль на формулювання відповідей та пошук наочних роз’яснень.

 Закріпити емоційний контакт

Якщо вдалося встановити емоцій ний контакт з дитиною, намагайтеся його підтримувати протягом усього часу її перебування у кабінеті. Продовжуйте розмову з дитиною, навіть якщо вона плаче.Не ігноруйте її з байдужим виразом обличчя. Відчуття безпорадності та незахищеності призводить до підвищення опору. Наступного разу встановити контакт буде набагато складніше. Після закінчення процедури обов’язково похваліть дитину. Наприклад: «Виявляється, ти дуже хоробрий! Молодець!» або «Я бачила, що ти намагався не плакати! Ти дуже сміливий!»

 Заохочувати

Наостанок дитина потребує певного заохочення. Яким воно буде, варто подумати заздалегідь. За потреби порадьтеся з практичним психологом дитячого садка. Інколи достатньо похвалити дитину, деколи це варто зробити публічно, вдома. Решта залежить від  вашої фантазії та можливостей дитячого садка. Проте, пообіцявши заохочення, слід дотримати слова або ж не обіцяти взагалі.

Розповісти у: facebook В контакте Twitter LiveJournal